«Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, роздуми, досвід, почування.» Панас Мирний
Цивілізоване суспільство не може існувати без мови – засобу спілкування між людьми. Протягом життя – змалку і до останнього подиху – людину супроводжує мова. Адже слово – найтонший різець, яким можна доторкнутися до найніжніших рис в людському характері, до найпотаємніших куточків людської душі. Словом можна створити красу, а можна і спотворити.
Історія виникнення Міжнародного Дня рідної мови йде з Пакистану, де півстоліття тому, 21 лютого 1952 року, було вбито п’ятьох студентів, які мали зухвальство виступити за надання бенгальській мові статусу офіційної.
В листопаді 1999 року Генеральною конференцією ЮНЕСКО на ХХХ сесії було проголошено Міжнародний день рідної мови , заснований він з метою вшанування пам‘яті загиблих захисників бенгальської мови і відзначається щороку 21 лютого . За недовгий час свого існування це свято вже стало традиційним, адже це один з тих днів, коли кожен має змову відчути себе частиною свого великого народу.
«Мови-це важливо» - цей вислів обрано ЮНЕСКО гаслом Міжнародного дня рідної мови. Метою цього свята є сприяння мовній різноманітності світу і стимулювання вивчення іноземних мов населенням різних країн .ЮНЕСКО виступило за зближення культур і їх активну взаємодію,зокрема,в мовних питаннях,оскільки саме мови вважаються важливим інструментом розвитку духовної спадщини Планети.
В Україні День рідної мови відзначають з 2000 року,коли для зміцнення державотворчої функції укр. мови та сприяння вільному розвитку і використанню інших мов національних меншин України було видане розпорядження «Про відзначення Міжнародного дня рідної мови».
19 лютого в Борщівському агротехнічному коледжі проведено тематичну політінформацію приурочену Міжнародному дню рідної мови .
Цікавим і захоплюючим був захід. Студенти почули історію виникнення Міжнародного дня рідної мови ., інформацію про мовну ситуацію в світі, мертві мови, штучні говірки, дізналися про відомих поліглотів світу та України. Вражаючим було повідомлення про лінгвоцит щодо української мови дорадянський і радянський період і повзучу русифікацію , що триває і сьогодні.
Варто відмітити і студентів групи К-11 (Красноперу А., Вовчук М., Пішко Ю., Молодець А., СпасюкА., Шило В., Куйдич В., Шеремету О., Ключко М., Богіва Н., Турика В.), які гарно і вміло розказували поезії українських класиків та співали пісні про рідну мову.
Я вважаю , що збудувати вільну і незалежну Україну зможуть лише люди, об’єднані однією метою і материнською мовою. Якщо ми будемо роз’єднані й багатомовні то можемо опинитися перед руїнами.
Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, знати історію свого народу, його мову. Знання мови народу , серед якого ти живеш, - ознака культурної, освіченої людини , знання рідної мови – священний обов’язок кожного.
Нам є чим пишатися, що шанувати, кого наслідувати. Віримо у майбутнє мови нашої, у світлу долю народу, бо мова - це найвищий дар людини й народу. Любімо рідну мову, бережімо і плекаймо її. Тоді вона буде шанованою як і інші мови в світі.
Парнета С.П., викладач-словесник
Тернопільська обл., Чортківський р-н, м. Борщів, вул. Грушевського, 15