Зустріч з одногрупниками. Вона повертає всіх у ті незабутні роки юності, спогади, які так бережуться у пам’яті. І скільки б років не пройшло, мить зустрічі завжди щемлива і хвилююча. А тим паче ще й такий поважний ювілей – 50 років. Прекрасної літньої днини з усіх усюд з’їжджалися колишні студенти, випускники 1968 року Борщівського тоді ще технікуму механізації сільського господарства.

Сльози, посмішки, зойки, здивування, обійми, поцілунки - усе зливалося у єдиний гамір. Сивина посріблила скроні, у словах – виваженість і поміркованість, за плечима – великий життєвий досвід, підростають онуки, а у спогадах – юність.

Якраз у ці дні, подумати тільки, півстоліття тому, всі вони пішли у світ широкий, кожен своїм шляхом. Хтось досягнув у житті більших успіхів, хтось – менших, та це не затьмарило радості зустрічі. Позліталися до міста своєї юності, щоб поспілкуватися, згадати, порівняти, порадіти та посумувати.  

Невблаганний час забирає в минуле усе нові і нові роки. І якщо в дитинстві вони плелись нескінченою чередою, а в молодості їх просто не помічали, то тепер зорепадом летять літа, і з сумом приходить усвідомлення, що їм не буде вороття.

Більша частина життя уже позаду і багатьох уже немає в живих. Сивочолі випускники, пом’янули добрим словом викладачів та одногрупників, поклали квіти до їх могил на міському кладовищі.

А потім були спогади. Спогади про перше кохання, дружбу, симпатії, і взагалі про все незабутнє.