Мелодійним і гучним акордом вливається ювілей свята душевного скарбу народу – пісні. Бо ж чоловічій народній хорові капелі «Гомін» сьогодні – 50!

Ювілейна дата – це завжди торжество в житті людини. А особливо, коли ювілей піввіковий і відзначає його не одна особистість, а колектив, знаний і всіма шанований.

Борщівщина, сусідні райони Тернопільської, Чернівецької, Івано-Франківської областей, Львів, Київ, Мирогоща, Нова Ушиця, Умань – це далеко не ввесь перелік, де побував з концертами «Гомін»…

А починалося все у 1966 році. Любов до рідного краю, народної пісні поєднала викладачів-ентузіастів, майстрів виробничого навчання, лаборантів, працівників господарської служби й всіх тих, хто прагнув створити хоровий колектив.

Ініціатором, організатором і керівником з початку його діяльності став Степан Баланюк. Це з його легкої руки хор «Механізатор» розпочав своє життя. Двічі на тиждень збиралися співці-аматори, щоб провести репетиції, розучити та виконати різножанрові музичні твори. Наполеглива праця дала плідний результат – про хор заговорили.

«Пік популярності нашої капели припадає на 70-80 роки, - згадує Віктор Корчинський. – У ті роки була своєрідна хвиля хорового співу. Де ми тільки в той час не були!... Учасники хорової капели і досі пам’ятають, як співали разом з Дмитром Гнатюком, народним артистом України, на відкритті Співочого поля в Тернополі».

Колектив набуває популярності завдяки постійній участі в районних, обласних концертах, а також фестивалях Всеукраїнського рівня. На Всеукраїнському огляді-конкурсі, що проходив у Києві, «Гомін» стає лауреатом.

Неймовірною радістю для капелян була подія, що знаменувала присвоєння чоловічій хоровій капелі звання «народної» в 1985 році.

Кажуть, що досягти успіху в будь-якій справі, тим паче у співочій, можна тільки чіткою організацією роботи керівника. А для цього йому вкрай необхідна когорта однодумців, об’єднаних єдиною і благородною метою – співати.

Учасники хору і сьогодні пригадують тих людей, які колись подарували «Гомону» життя й творили його історію: Петро Сливка, Микола Горбаль, Володимир Лесняк, Ростислав Царук, Петро Гушуватий, Микола Будзінський, Ярема Юшкалюк. Це перед ними, досвідченими керівниками, стояло непросте завдання – згуртувати колектив, різний за віком, стажем роботи.

Диригентську плеяду керманичів продовжив Богдан Василишин, який віддав улюбленій справі майже двадцять літ свого творчого життя, плекаючи і возвеличуючи українську народну пісню. У бездонному небі Вічності, у світах нашої пам’яті як знак шани і вдячності, величавим і потужним відлунням завжди будуть рядки його улюбленої пісні: «Бандуристе, орле сизий, добре тобі, брате, – маєш крила, маєш силу, є коли літати…»

Що не кажіть, а п’ять десятиліть – це великий відрізок часу як життєвого, так і мистецького. Протягом нього чимало зроблено на мистецькій стезі народної чоловічої капели, здобуто пошанування глядачів. Але чи могло бути інакше? Напевно, що ні, коли справу своїх попередників продовжив Степан Дем’янишин. Талановита людина, невтомний працелюб, який не тільки вкладає в спільну творчу працю частинку своєї душі, а насамперед живе нею. Адже дуже важливим у колективі є й те, коли керівник чує кожного виконавця, а виконавці поважають свого керівника. Тому щоразу Степан Григорович радісно вітає нових співочих талановитих людей, на котрих покладає великі надії.

Чимало пісень потрапило до репертуару «Гомону». Шанувальники хору добре пам’ятають такі перлини, як «Стоїть гора високая», «Ой ти, горо кремінная», «Чом, чом земле моя», «Ой ходив чумак», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Закувала та сива зозуля», «Хай цвіте червона калина» та інші. Віртуозність їх виконання значною мірою залежала від майстерності концертмейстерів – Василя Захарчука, Ігоря Цюпка, Богдана Храпчинського.

Системні репетиції, часті концерти для хористів коледжу стали вікопомними подіями. Керівники навчального закладу різних часів підтримували їх та заохочували, не шкодуючи нагород та щирих слів. Починаючи від Івана Дмитришина, Романа Базюка, Івана Кузика, Івана Краснюка, Володимира Іванишина, Анатолія Твердохліба, Ярослава Козія хорова капела була й залишається пріоритетом їхньої адміністративної роботи.

Вагомий вклад в розвиток колективу внесли і ветерани хору: Петро Непіп (незмінний староста хорової капели), Роман Данильчук, Григорій Цимбал, Михайло Угринюк, Віктор Корчинський, Володимир Поплета, Іван Гуска, Леонід Григорчук, Марко Малюга, Антон Конрад, Петро Бойко, Анатолій Яковенко, Зіновій Колодій, Дмитро Бойко, Петро Дрозда, Дмитро Жарий, Іван Козак, Роман Опалко, Володимир Мулик, Володимир Деменчук, Ігор Цюпко, Іван Деснега, Дмитро Мельничук, Мирон Боднар, Микола Звіздак, Євген Бугай, Іван Горач, Петро Левадний, Федір Шморгун, Зіновій Чемний, Петро Брунарський, Володимир Бахір, Василь Козак, Володимир Андрусик, Олександр Барило, Мирослав Кічан, Богдан Жарий, Василь Тихохід, Василь Андрійчук, Роман Костюк.

Людське життя – швидкоплинне, а пам'ять – вічна. Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю тих, кого вже нема серед нас. Це лише часточка великої данини і пошани учасникам хору: Григорію Ткаченку, Дмитру Гусаку, Яремі Юшкалюку, Юрію Штойку, Миколі Півню, Івану Краснюку, Петру Калинюку, Петру Сливці, Василю Олексишину, Михайлові Сакалюку, Йосипу Політичку, Роману Ризаку, Андрію Залевському, Дмитру Тихоходу, Федіру Плавуцькому, Йосипу Блозві, Богдану Василишину, Іванові Голубцю, Федіру Пішку, Андрієві Пилипчуку, Володимиру Баяновському, Ростиславу Царуку, Степану Баланюку, Володимиру Циганчуку, Володимиру Гищуку, Іванові Русину, Володимиру Новосаду…

Дорога у півстоліття… Півстоліття творчої праці, пошуку відповідей на складні запитання життя, пошуку нового виконання пісень.

Бо ж пісня – це душа.

З усіх потреб потреба.

Лиш пісня в серці ширить межі неба.

На крилах сонце сяйво їй лиша.

Чим глибша пісня, тим ясніш душа...

Так писав Іван Драч немов би про щиру любов капелян до пісні, яка і зараз мобілізує учасників хору на роботу, які знаходять час для репетицій і навіть проблеми зі здоров’ям тоді відступають. Бо участь у хоровій капелі для них – то джерело, звідки черпають силу і здоров’я роками. Володимир Николів, Дмитро Тарабан, Петро Стецько, Віктор Корчинський, Зіновій Гищук, Максим Чикурлій співають у капелі вже кілька десятиліть. Соліст народної чоловічої хорової капели «Гомін» Петро Стецько розповідає: «Бажання співати в нашому хорі виникло, коли я прийшов на роботу в 1978 році. А взагалі я співаю змалку. Це, мабуть, у мене від мами. Своїм співочим голосом славилася вона на всі Стрілківці. Любить співати і моя дружина Орися. Бо пісня для нас була й залишається дивом».

«Хорова капела виховує кожного з нас. Я співаю в ній з 1985 року. Репетицій майже не пропускаю. Бо пісня – це моє захоплення», – стверджує Павло Юзва.

Пісня допомагає в житті і випускнику навчального закладу Володимиру Николіву, який впевнений у словах народної мудрості: «Хто хоче бути здоровим і довго жити – нехай співає!»

Не дивлячись на те, що склад учасників змінюється протягом років через проблеми різного житейського характеру, майстерність від цього не погіршується і глядацькі симпатії не зменшуються.

Нині народна чоловіча хорова капела «Гомін» – справжня легенда Борщівського агротехнічного коледжу. Існування такого колективу, без сумніву, додає класичності нашому навчальному закладу. Адже погодьтеся, що «Гомін» – талановитий творчий колектив краю, у складі якого еліта потужного вишу: Ігор Блозва, Петро Войтухів, Зіновій Гищук, Григорій Гудима, Віктор Деснега, Віктор Іліх, Богдан Жарий, Віктор Корчинський, Ярослав Костюк, Володимир Моспан, Володимир Николів, Віктор Поплета, Олег Поплета, Іван Сірман, Петро Стецько, Дмитро Тарабан, Олександр Ткаченко, Максим Чикурлій, Леонід Чупрун, Павло Юзва, Володимир Гільтай, Ярослав Парнета, Василь Тихохід, Богдан Храпчинський, Степан Дем’янишин, Роман Кадиєцький, Віктор Журецький, Ігор Мартинюк, Дмитро Ставрук, Ігор Буховський.

За півстоліття хорової капели налічують сотні її виступів. Сьогодні без «Гомону» не обходяться мистецькі заходи, урочистості, концерти міського, районного, обласного та регіонального рівнів. Та виступ на сцені Палацу студентів завжди залишає неповторне враження і велике естетичне задоволення від причетності до невичерпних витоків мистецтва і гордості за своїх талановитих земляків.

Шановні капеляни! По своїй квітучій творчій ниві Ви несете у широкий світ пісню-душу. Дякуємо Вам за любов до української пісні, за збереження народних традицій рідного краю.

Нехай Ваша творчість і надалі не знає кордонів, лине від серця до серця та єднає нас в ім’я щасливого майбутнього України. Бажаємо всім міцного здоров’я, щастя, успіхів, добробуту, життєвих гараздів, мирного неба, благополуччя, достатку у Ваших родинах.

     Світлана Бачинська, викладач-словесник Борщівського агротехнічного коледжу